Самотня смерека
Так виразно рисується на небі
понижче скупчення дерев…
Похожа на людину, яку доля
висунула на самотній пост
на свободу необмежену, або інакше ‒
пустку;
комусь іншому нагадує це дерево
пустельницю, яка відважно, самохіть,
несе перед собою чашу смутку.
Повно в ній
незаперечної краси.
[1982 р.]
Samotna jodła
Tak wyraźnie rysuje się na niebie
poniżej kępy drzew…
Podobna do osoby, którą los
rzucił nad samotne urwisko
na nieograniczoną wolność lub inaczej –
pustkowie;
komuś innemu to drzewo przypomina
samotnicę, która odważnie, z własnej woli,
niesie przed sobą kielich boleści.
Pełno w niej
niezaprzeczalnego piękna.
[1982]
Сорока
З сірості цього дня
чорно-біла сорока
блищить, немов стріла,
що її випустили із-за світу.
А коли, нехтуючи заборони,
перелітає враз кордонну річку,
то своїм хвостом
розхиляє занавісу хмар.
Через це вікно
видно широке роздолля…
Ото певне там, на цих полях,
вирощується така воля…
[1982 р.]
Sroka
Z szarości potocznego dnia
czarno-biała sroka
błyszczy, jak strzała,
że została wypuszczona spoza świata.
A kiedy ignorując zakazy,
przelatuje swobodnie graniczną rzekę,
to swoim ogonem
rozchyla zasłonę chmur.
Przez to okno
widać szeroką dolinę…
Z pewnością tam, na tych polach,
kultywuje się bezsporna wolność…
[1982]
* * *
З надламаною гілкою надії
можна далеко йти
і впасти на обочині
або колись наприкінці дороги
або колись
прийняти з рук судді
вінці
з гілок оливних
[1986 р.]
* * *
Z nadłamaną gałązką nadziei
możesz zajść daleko
i upaść na poboczu
lub kiedyś na końcu drogi
lub kiedyś
przyjąć z rąk sędziego
korony
z gałązek oliwnych
[1986]
Три Марії
(Картина)
Під хрестом же Ісуса
стояли ‒ Його Мати, і сестра
матері Його, Марія Клеопова,
і Марія Магдалина.
(св. Іван 19, 25)
На Голгофі
під стовпом ганьби й карання
до кінця всієї дії
аж до подиху останнього
Цього о тоді конав
там стояли непорушно
три Марії
І Бог знає ким то ще
Ох Маріє що ти робиш на ціи иісці
де розлилось зло і горе
чорним морем чорним морем
з берегів тут вибилось
Там удома твій Клеоп
і всі близькі за закритими дверми
їх серця розчавлені чекають
як спасіння аж ти прийдеш аж
ти скажеш
що скінчилося усе
і тоді щось можна буде випити та
з’їсти
тихо заспівати «Галел»
може навіть хтось засне
Але ти Маріє зробиш
«що годиться»
ти засудженця зарано не покинеш
Треба бути там де важко майже
неможливо
де не сміють показатись сильні та
важливі
треба бути на страшному місці
це здебільшого вдається
слабосилим
Друга в розпачі хиталась
як прекрасна пальма
що на неї вихором насунулась
пустиня
і не видно в ній смирення ані
страху
о була спроможна на герць стати
з цілим світом Магдалина
і хоч тіло видерти цісарю чи теж
Пилату
порвані останки Чоловіка
що її простив:
«Не засуджую та більше
не гріши»
Третя
без зажмурення очей
лиш угору все дивилась
на поскручувані пальці рук і ніг
на лице що то було лице
Дитини
скапували краплі крові
всі лічила
ці зчорнілі ці багрові
бачила як раз у раз душився Син
І сама стужавіла вмирала
і холонула й тривала
і вмираючи
спасала
Темним став знічев’я день
білим мармуром
білим променем блищало
Матері лице
[1987 р.]
Trzy Marie
(Obraz)
Pod krzyżem że Jezusa
stała – Jego Matka i siostra
matki Jego, Maria Kleofasowa,
i Maria Magdalena.
(św. Jana 19, 25)
Na Golgocie
pod słupem wstydu i kary
do końca całego męczeństwa
aż do ostatniego oddechu
Tego co wówczas konał
stały tam w bezruchu
trzy Marie
Pierwsza – smutku pełna i żałoby
ta dłoń na obliczu
jakby blizna i zasłona
od przerażającego widoku –
od krzyża z tym Sprawiedliwym
i od tłumu, co przyszedł
zobacz jak umiera
trzech przestępców, a zwłaszcza On
co nazywał siebie Mesjaszem
królem-cesarzem
I Bóg wie kim to jeszcze
Och, Mario, co ty robisz na tym miejscu
gdzie rozlało się zło i smutek
czarnym morzem czarnym morzem
wystąpiło tutaj z brzegów
Tam w domu twój Kleofas
i wszyscy bliscy za zamkniętymi drzwiami
ich serca zmiażdżone czekają
jak zbawienia aż ty przyjdziesz aż
powiesz
że to już koniec
i wtedy będzie można coś wypić i
zjeść
cicho zaśpiewać „Hallel”
może nawet ktoś zaśnie
Ale ty Mario zrobisz
„co jest dobre”
ty skazańca przed czasem nie opuścisz
Trzeba być tam, gdzie niemożliwie
ciężko
gdzie nie mają odwagi pokazać się silni i
wpływowi
musisz być na strasznym miejscu
to najczęściej się udaje
najsłabszym
Druga chwiała się w rozpaczy
jak wysmukła palma
co na nią wichrem nasunęła się
pustynia
i nie widać w niej pokory
strachu
o była w stanie przyjąć walkę
z całym światem Magdalena
i chociaż ciało wydrzeć od cesarza czy też
od Piłata
rozdarte szczątki Pana
że jej przebaczył:
„Nie potępiam cię i więcej
nie grzesz”
Trzecia
bez zamknięcia oczu
tylko patrzyła w górę
na skręcone palce rąk i nóg
na twarz co to była twarzą
Dziecka
z której kapały krople krwi
wszystkie liczyła
te zczarniałe i te szkarłatne
widziała jak Syn coraz bardziej dusił się
i sama nieruchomiejąc umarła
i stojąc jak słup trwała
i umierając
ratowała
Dzień stał się raptem ciemny
białym marmurem
białym promieniem jaśniało
oblicze Matki
[1987]
Olha Petyk (1922–2001) także Olha Petyk-Chylak, poetka ukraińska, pisarka i tłumaczka. Urodziła się w Muszynie k. Nowego Sącza, mieszkała w Przemyślu.
Autorka zbiorów poetyckich „Jesteśmy bez domu” («Ми без хати» Lwów 1995), „Łemkowskie progi” («Лемківські пороги» 2002, pośmiertnie); dzieł dramatycznych „Za ziemię ruską” («За землю руську»), „Włodzimierz I – Chrzciciel” («Володимир-І — Хреститель»), „Głód, głód” («Голод, голод»); powieści „Marta” («Марта»), „Wygnanie z raju” («Вигнання з раю»).
Tłumaczyła na język polski wiersze Bohdana Ihora Antonycza, Dmytra Pawłyczki, opowiadania Wasyla Stefanyka, „Pieśń lasu” Łesi Ukrainki oraz utwory Ihora Tracza.
© Tłumaczenia na język polski Tadeusz Karabowicz, 2024
© Pisarze.pl
