Bohdan Wrocławski – Dwa wiersze

0
112
Bohdan Wrocławski
Bohdan Wrocławski

Będący w radosnym rozmarzeniu, czasami przywracani do twardej rzeczywistości – milkniemy. Odwracamy głowę w stronę, w której ciemne smugi prowadzą nas do przerażenia, .zaczynamy rozumieć, że powołał je brak naszej wyobraźni. Pod polską wersją wiersza znajduje się on w języku ukraińskim. Przekładu dokonał Tadeusz Karabowicz.


Chłopiec z Ukrainy

Mały chłopiec stoi na brzegu Zalewu Wiślanego
nie chce rzucać kamieni do wody mimo moich zachęt

płacze
boi się

po chwili ucieka
schowany w cieniu własnego przerażenia
skręca się w klucz wiolinowy
całkowicie pozbawiony współistnienia nut

pod drewnianym pomostem
głowę osłania rękoma

jest cieniem rzuconym na pięciolinie

słychać krzyk dzikich gęsi
którym kilka chwil wcześniej obydwaj
dawaliśmy ugotowane obierki

Później będę wiedział
o niezwykłej dziecięcej retrospekcji

Mały chłopiec stoi na brzegu Dniepru
ma jasne włosy oczy w kolorze niebieszczejącej wody

rzuca kamienie

radośnie pokrzykuje
kiedy odbite tworzą świetlne kręgi dziecięcej zabawy
unoszonej do góry

wokół jasna obecność późno zimowej obojętności

malutkie chmurki spływające na zachodnią stronę nieba
wiatr onieśmielony zawieszonym nad nim słońcem
kilku wędkarzy
spacerowicze
stukot kół samochodowych po pobliskim moście

zwyczajny oddech codzienności
na obrzeżach dużego miasta

Słychać warkot nadlatującego samolotu
huk rozsadzający powietrze
dynamizujący je do ruchu

chłopiec przewraca się od podmuchu
dobiega do niego matka

i razem z innymi ludźmi uciekają pod most
jakby w jego statycznej monumentalnej obecności
było bezpieczeństwo

Siedzimy na tarasie pensjonatu w Kątach Rybackich

w krzyku mew
i ustawicznym świergocie wiosennego ptactwa
pijemy herbatę

mały chłopiec
wciąż patrzy niespokojnie na błękitną wodę Zalewu Wiślanego.


Богдан Вроцлваський

Перебуваючи в радісних мріях, іноді повертаючись до суворої реальності, ми мовчимо. Ми повертаємо голову в ту сторону, куди темні смуги ведуть нас до жаху, починаємо розуміти, що вони були викликані нашим браком уяви.

Хлопчик з України

Маленький хлопчик стоїть на березі
Віслинської затоки
не хоче кидати каміння у воду
незважаючи на моє заохочення

плаче
боїться

через деякий час тікає
захований в тіні власного жаху
скручується у скрипковий ключ
повністю позбавлений співіснування
нот

під дерев’яною платформою
закриває голову руками

є тінню киненою на музичну нотацію

чути крик диких гусей
яким кілька хвилин раніше ми обидва
давали варені картопляні шкірки

Пізніше буду знати
про незвичайну дитячу ретроспекцію

Маленький хлопчик стоїть на березі
Дніпра
у нього світловолосі очі кольору
блакитної води

кидає каміння

радісно покрикує
коли відбиті кола створюють дитячу гру
піднімаючись до гори

навколо яскрава присутність пізньої
зимової байдужості

крихітні хмари що линуть на західню
сторону неба
вітер заляканий сонцем, яке над ним
зависло
кілька рибалок
пішохідці
стукіт коліс автомобілів на мосту
поруч

звичайний подих повсякденності
на околиці великого міста

Чути гул надлітаючого літака
рев що розсаджує повітря
динамізуючи його для руху

хлопець падає від вибуху
до нього підбігає його мати
і разом з іншими людьми тікають на міст
ніби в своїй статичній монументальній
присутності
буде охорона

Ми сидимо на терасі пансіонату в Контах
Рибацьких

під крик чайок
і постійне цвірінькання весняних
птахів
п’ємо чай

маленький хлопчик
все з тривогою дивиться на блакитну
воду Віслинської затоки.


Wiersz, który zamieszczam niżej, jest wierszem opisującym mój ból i wstyd, dlatego dałem mu tytuł “Wstydzę się” . Pod polską wersją wiersza jego przekład na język ukraiński wykonany przez Tadeusza Karabowicza.


Wstydzę się

Good morning Europo
Good morning Ameryko

Na południu Włoch zaczynają zakwitać rzędy truskawek
są jak zielone kolumny wojsk nabrzmiałe od pijaństw
szaleństwa
i rozkoszy zwycięzców

Na Wyspie Węży
Trzynastu Termopolitan zaczyna przykrywać
wilgotna od łez ziemia

ich krew zastyga szybciej niż kubek wody
na śniegu Syberii czy w łagrach Workuty

Na tej wyspie która kiedyś była
miejscem kultu Achillesa
o której wspominał Pliniusz Starszy

odpoczywajcie bohaterowie spokojnie
obok niego
też bohatera i wojownika

Siedzę wbity w fotel pełen pluszowego ciepła i wygody
piszę wiersz
który wylata otwartym oknem
i odbity echem gdzieś u wybrzeża Peloponezu
Półwyspu Apenińskiego, pól Bawarii złotego Paryża
I wybrzeża Ameryki

powraca do mnie echem nabrzmiałym wstydem i bólem

Tak
wstydzę się
w obszarach nie do określenia

w przedwiosennych snach i nadziejach Europy

Good morning Europo
Good morning Ameryko

Dziś cała od Hiszpanii aż do Bugu śpiewasz Odę Do Radości
półnuty, ćwiartki w wielkim uniesieniu niecierpliwie
wybiegają z natchnionych piersi dyrygentów

aż do tego momentu
kiedy nagle pojawia się nie wiadomo skąd
straszliwy dźwięk załamujący harmonię

pieśń milknie tak jak zamilkł kiedyś koncert Jankiela

rozbija się o brzeg małej wysepki Trzynastu Węży

i wschodzi nad naszymi głowami
niczym gwiazda wigilijna
pełna nadziei szaleństw godności ludzkiej odwagi
i honoru

Good morning Europo
Good morning Ameryko


Богдан Вроцлавський

Переклад на українську мову Тадей Карабович


Мені соромно

Доброго ранку Європо
Доброго ранку Америко

На півдні Італії починають цвісти ряди
полуниць
вони наче зелені колони військ
роздутих від пияцтва
божевілля
і розкоші переможців

На Зміїному острові
Тринадцятьох фермопільців починає
прикривати
земля волога від сліз

їх кров застигає швидше, ніж горнятко
води
в снігах Сибіру чи в таборах Воркути
На цьому острові, який колись був
місцем поклоніння Ахіллеса
про що згадує Пліній Старший
відпочивайте герої спокійно
поруч з ним

також героєм і воїном
Я сиджу в кріслі повному плюшевого
тепла й затишку
пишу вірш
який вилітає через відкрите вікно
і відлунений десь біля берегів
Пелопоннесу
Апеннінського півострова, піль
Баварії, золотого Парижу
І узбережжя Америки
повертає до мене, з відлунням відтінку
сорому й болю
Так
мені соромно
у невизначених до окреслення ділянках
в ранніх весняних мріях і сподіваннях
Європи

Доброго ранку Європо
Доброго ранку Америко

Сьогодні ви всі від Іспанії до Бугу
співаєте «Оду до радості»
півноти, чверті у великому піднесеному
нетерпінні

вибігають з натхненних грудей
диригентів
аж до цього моменту
коли раптом з’являється нізвідки

страшний звук, що порушує гармонію
пісня замовкає, як колись припинився
концерт Янкеля
розбивається об берег маленького
Зміїнового острова

і піднімається над нашими головами
наче різдвяна зірка
повна надії безумства гідності
людської мужності
і честі

Доброго ранку Європо
Доброго ранку Америко

Reklama

ZOSTAW ODPOWIEDŹ

Please enter your comment!
Proszę wprowadź nazwisko